Гуцульська та покутська вишивка
Жіноча сорочка, вишиття, Покуття, автор Павлюк К.А.
Це просто неймовірно. На мою думку найповнішне розкриває всю красу цього музею наступна Стаття нашого видатного землячки - Ярослави ТКАЧУК, яка є директором Музею, членом Національної Спілки народних майстрів України, заслуженим працівником культури.
Локальні художні особливості, функціональне призначення, матеріал та техніка виконання
Одним з найрозповсюдженіших і найдоступніших видів українського народного мистецтва є вишивка. Це класичний вид народної творчості, а, отже, живуче кришталево чисте джерело, яке дарує нам багатство здорових творчих сил народу, допомагає осягнути висоти його мистецького хисту.В українській народній вишивці при єдиних спільних ознаках притаманних всім регіонам України, чітко виступають локальні відмінності, логічно обґрунтовані географічними, історичними та соціальними факторами. Життя народу в певному середовищі, його побут, звичаї, природа, навики праці, критерії розуміння краси спричинились до відмінних принципів в окремих осередках, районах, селах. Об’єктом нашої уваги є локальні особливості вишивального мистецтва Гуцульщини та Покуття.
У вишивці такої орфографічної групи Карпат, як гуцули, збереглись архаїчні риси народного орнаменту. Численні історичні, фольклорні та літературні матеріали стверджують масове побутування на Гуцульщині вишивки одягового призначення.
Звичайно, гуцульська вишивка розвивалася в єдиному руслі західноукраїнського вишивального мистецтва на базі давньоруського мистецтва при впливі специфічних місцевих факторів, що виділило її в окреме чітко виражене локальне явище. Про глибокі художні традиції гуцульської одягової вишивки можна говорити на основі багатьох зразків вишивки кінця XVIII - початку XIX століть, які зберігаються в музеях України, зокрема, в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття. Колекція зразків вишивок сорочок, переміток тощо свідчить про високий художній рівень орнаментального вишивального мистецтва гуцулів.
Упродовж років колективним генієм народних майстрів викристалізовувалася чітка художня система, в якій взаємо обумовлювалися фактори матеріалу, технік, орнаменту, композиції, колориту. На Гуцульщині, так само , як й у всіх інших регіонах України, вишивкою прикрашали певні частини деталей одягу. Це жіночі, чоловічі, дитячі сорочки, головні убори (перемітки, хустки), нагрудний одяг (кептарі, сердаки, байбараки, кожухи, манти, гуглі), поясний (гачі, портяниці, капчурі, капці, онучі). Властивості лляних і вовняних тканин, сукна, шкіри, використаних для пошиття одягу, зумовлювали характер і структуру матеріалів, якими виконувалася вишивка.
Основні матеріали вишивання – ручнопряденні льняні, вовняні нитки, вовняні зсукані нитки (“коцик”), зсукані сплетені шнури, шовкові, металеві, срібні, золоті нитки, муліне, бісер, лелітки, сап’янові стрічки, ґудзики, корали, головки металевих цвяхів (бобрики), капслі. Хутро лиса, тхора та куниці – як аплікації. З середини ХІХ століття частіше для вишивання починають використовувати фабричні нитки – такі як волічка, заполоч, а з початку ХХ століття – нитки ДМЦ, муліне, бісер, шовк. Вишивка бісером поширена в районах, що межують з гірською Буковиною.
Багатство гуцульської вишивки демонструється навіть у різновиді технічного виконання. Володимир Шухевич у своїй фундаментальній праці “Гуцульщина” подає 12 технік гуцульської вишивки: низинка двох видів, стебнівка, плетінка, обмітка, кіска, шов “поперек голки” (“ключка”), штапівка(“решітка”), настилування (“соснівка”), (“хрестик”), двостороння стебнівка (“шнурок плетений”, “мережка-цирка”). Колекції сорочок з Гуцульщини та Покуття дають можливість стверджувати, що такі техніки вишивання, як поверхневий кучерявий шов, виколювання тощо є чи не найстарішими і на сьогодні призабутими. Поширена техніка вишивання – низинка. Напевно, жодна з усіх технік вишивання впродовж багатьох років не зазнала такого складного процесу кристалізації художньо–стильових канонів, як низь. Цій техніці притаманний високий рівень художньо–технічної майстерності. У старих зразках вишивок контур мотивів завжди виконувався чорною ниткою, а сам узір, візерунок і фон – кольоровими . Локальна художня особливість гуцульської вишивки – в поліхромному й орнаментальному рішенні. На кожному виді ноші використовувалися відповідні техніки вишивання. Так, вуставки сорочок прикрашалися низзю, хрестиком, циркою, перемітки – стебнівкою, сердаки, кожухи й онучі – кіскою, штапівкою.
Яскравою особливістю гуцульської вишивки є її геометричний орнамент. Він включає в себе прості мотиви і складні фігурні елементи, мотиви – комплекси. Це ромб, напівромб, по–різному поєднані в горизонтальному або вертикальному напрямках. Варіантна віртуозність утворює різноманітні види візерунку гуцульської вишивки. Крім цього, контури ромбів мають різноманітні окреслення, що також урізноманітнює ромбовидні композиції візерунків. Крім ромба, поширені в традиційному геометричному орнаменті гуцульської вишивки квадрат, трикутник, круг, косоподібна фігура, хрести, зубці, кучері, меандр, плетінка тощо. Ці основні геометричні фігури створюють у різних поєднаннях стрічкові композиції. Всі ці мотиви відомі у мистецтві східних слов’ян уже в Х – ХІІІ століттях. Один із них – це геометризація рослинних та інших образотворчих форм, а також трансформація в геометричні мотиви зображень людей, звірів, птахів, рослин тощо. У гуцульській вишивці збереглися геометризовані антропоморфні, зооморфні мотиви. Вони чітко простежуються у вишивках верхнього жіночого одягів: на сердаках, кептарях, кожухах та гуглях.Типовою композицією гуцульської вишивки є різні за шириною стрічкові смуги, рапорт яких складається з одного, двох або кількох мотивів. Вони розташовані строго симетрично, згідно з орнаментальною сіткою, створеною з комплексу вертикальних, горизонтальних, скісних, прямих і кривих ліній, що обґрунтовують відповідні орнаментальні ритми. Наступні, легкі стрічкові композиції вишивок розміщені на місцях зшивання окремих частин одягу: рукавах сердаків, кожухів, мант, низу холошів, по краях онуч, капчурів. Монументальністю звучання виділяються стрічкові дво– чи трирядні композиції в переміточних візерунках і рукавах жіночих та чоловічих сорочок. Для Гуцульщини є характерними розеткові та квадратові композиції з численними варіантами контурного обрамлення. Розглянуті види вишивок розкривають складну систему орнаментики, властивої для тієї чи іншої техніки виконання, матеріалу та призначення.
Кожна історична епоха вносила певні зміни у мистецтво вишивки на Гуцульщині. Поява рослинних мотивів довільного трактування – явище рідкісне, це ї є впливом вишивки сусідніх народів. Загалом же в гуцульській вишивці збереглась і постійно зазнавала розвитку давня геометрична основа. Гуцульські майстри виявили глибоке розуміння краси, своєрідної поезії геометрично–графічної лінії, гармоній форми і ритму.
Характерна риса гуцульської вишивки ХІХ – ХХ століть – поліхромність, соковита, багата, сповнена дивовижної сили декоративного звучання. У ній знайшли відображення всі барви спектральної гами. Домінуючий червоний колір у різних нюансах звучання – від найтемніших до інтенсивних оранжево–золотистих відтінків. У співвідношенні до його звучання введені жовтий, зелений, синій, чорний кольори. Так, у вишивці Верховинського району переважають лілово–фіолетові кольори, у вишивці Яворова, Річки, Брусторів домінують блакитний та зелений кольори. Виділяється вишивка найвідоміших центрів цього виду мистецтва, особливо Верховини, Криворівні, Косова, Брусторів, Космача, Яворова, Красноїлова, Вижниці, Путили, Ясіня. Яремчі, Рахова, Богдана, Косівської поляни. Поряд з домінуючою технікою вишивання низинкою тут були поширенні також хрестик, настелюваня, штапівка, шнурок, кучерявий шов.
Косівський стиль характеризується взаємовпливами традиційних прийомів гуцульської вишивки з вишивкою районів Покуття та Буковини. Цьому сприяло географічне розташування Косова на торговельному шляху, а також ярмарки, на яких, ніби на виставці, барвисто звучала вишивка як у вбері сотень і сотень жінок, так і у виробах, призначених на продаж. Можливість ознайомлення з вишивками інших районів, спричинялась до створення косівськими вишивальницями нових прийомів розташування вишивок на компонентах одягу, тканинах інтерєрного призначення.
Однією з характерних особливостей народного мистецтва є поєднання декору з формою та функцією одягу. Композиція візерунків є підпорядкованою покрою сорочки і водночас – гармонією з цілістю. Виразні лінії крою – це своєрідний декор, яким майстрині підтримують загальне звучання сорочки.
Особливості відмінних ознак у вишивці найчіткіше можна простежити на вишивках сорочок окремих осередків. Можемо виділити декілька найхарактерніших видів. Сорочка села Космач характерна тим, що в ній прикрашуються тільки вуставки. Обшивка коло шиї густо зібрана та викінчена “прошивкою”, зморщені рукави закінчені “дудами”. Головна увага звернена на “вуставки” (назву вуставки мали вставки на полях сорочки, ця назва згодом перейшла і на саму вишивку). Усі космацькі “вуставки” вишиті хрестиком, рідко – низинкою. З двох сторін “вуставки” – так звані “снурки”, виконані гладдю дрібненькими різнобіжними стібками, що нагадують “смерічку”. Над вуставкою вишита “поверхниця”, утворена половиною головного візерунку та закінчена маленькими гойними вусиками вгорі, так званою “жебівочкою”.
Усі космацькі вуставки мають геометричну будову. Майстрині так розвинули свої візерунки, що створили специфічний стиль космацької вишивки. Геометрична будова космацького орнаменту є стійкою мистецькою традицією, яка сягає вглиб віків. Візерунки космацьких вишивок в поетичній формі відтворюють навколишній світ – це “ріжкаті”, “ключкові”, “летєчі”, ”пушкаті”, “кучерові”, “дубовий лист”, “безконечник”, “сливові”, “черешневі”, “скосики”, “кнігенькові”, “баранкові”, “курячі лапки”. Назви їх оправдані, по скільки опираються на конкретний предмет, вміло і поетично перенесений у вишивку, бездоганно, природно вплетений в єдиний орнаментальний організм. Найулюбленіші вуставки космацьких майстринь – “летєчі”. Композиція “летечих” узорів на перший погляд виглядає ніби розбитою. У ній домінує кольорова смужка омновних “космацьких кольорів”, на яку накладається темно-червоний, потім яскраво-червоний, що переходить в оранжеві та ясно–червоні лінії. Смуга тягнеться зигзагом згори до низу, що викликає враження витягнутих у польоті крил. У цілій вуставці “летєчі” смуги повторюються чотири рази на 20 очок хрестиків. Поля між смужками заповнені розглекованим густим орнаментом з трикутників, зірочок, квадратиків та ромбів. Гармонійна кольорова гама, веселка гарячих барв творять радісну мальовничу цілісність композиції, надають їй монументального звучання. Вузькі взірці прикрашують “дуди” та “прошивку”. Пазуха прикрашувалася коралями і тому її не вишивали. В часі війни у жіночих сорочках появляється колір, краї якого декоровані вишивкою.
Інший характер сорочки села Пістинь. Вона пишніша за силуетом, різноманітніша у способах прикрашування, розташування вишивки, кольоровому звучанні. У Пістині виділяються три типи сорочок. Це святкова (або весільна). Сорочка найдавнішого типу, з широкими рукавами, розшитими чорними бавовняними (самодільщиною) та червоною вовняною нитками. Широкі рукави були розшиті повністю аж до рубця. Площу їх заповнювали дрібні шестикутні мотиви “грушечки” або хрестоподібні фігури, укладені вертикальними рядками. Рукави під вуставками були зібрані “призбиркою”, внизу - морщені. Вуставки вгорі оздоблені одною–двома поверхницями, над ними - три хрестоподібні фігури, уложені з ромбиків. Пазуха вишита, вишивка на широких манжетах (дудах) та вузенька обшивка. Такі сорочки вишивалися хрестиком. Другим варіантом були сорочки вуставкові: чорні вуставки на пістинських сорочках – знак жалоби. Після другої світової війни у Пістині появляються сорочки з “круглими” рукавами. Кроєм вони ідентичні “морщінкам”. Різниця в тому, що рукави в низу не були зморщені, а викінчені зубчиками, що в’язалися гачком та оздоблювалися вишивкою, такою, як вуставки. Вузенький комірець був прикрашений вишивкою.
Подібні щодо прикрашування сорочки в Старому Косові, Вербівцях, Черганівці. Особливою декоративністю відзначаються сорочки–“рукавівки”, що належать до 1930–х років. Їхні рукави суцільно вишиті вовняними нитками хрестиком, гладдю або навивними “кучерями” (кручене). Тісно один біля одного розміщені мотиви – розетки або квадратики, майже не залишаючи між собою просвіту. Композицію таких вишивок складає переважно один постійно повторюваний у відповідному ритмі елемент. Така вишивка рельєфно виступає над поверхнею тканини. Виконувалася вона чорним, оранжевим, червоним чи вишневим кольором, або двома кольорами – червоним та синім. Вуставки в таких сорочках утворювались 4–5 рядами геометричних мотивів. Це, здебільшого, горизонтально уложені клинці навпереміну двох кольорів, розділених шнурочками. Обшивка і пазуха оздоблювалася вузенькою вишивкою. Композиція рукавів цих сорочок наближена до способів вишивання.
Має свої особливості традиційна сорочка Яворова. Тут теж вишивали “рукавівки” – сорочки з вуставками. Їхні пишні широкі рукави збирали у призбірку вгорі при з’єднанні з вуставками та “морщіне” при з’єднанні з “дудами”. Інше, ніж у сусідніх селах, розташування мотивів на святкових “рукавівках”. Мотиви “підківкові”, “вовкаті”, “хрестикові”, “зірнички”, “штерна”, розміщувались, звичайно, у шахматному порядку. Високими художніми якостями відзначалися також білі вуставки, виконані хрестиком, гладдю, ажурним мотивом, до якого додавалися пацьорки. У кінці ХІХ – на початку ХХ століття “старовіцькі” вуставки вишивали вовняними нитками; кольорів було не багато – домінуючі червоний, чорний, жовтий, зелений. Це сполучення кольорів надавало вишивці святкової врочистості. Після 30–х років нашого століття у яворівських вишивках почали переважати голубі та зелені барви. В основі орнаментів яворівських вуставок лежить невелика кількість геометричних мотивів: ромб, трикутник, шестикутник, прямокутник, заповнені дрібними елементами. Відомою вишивальницею сорочок була Катерина ШКРІБЛЯК–КОРПАНЮК, дочка славетного різьбяра по дереву Юрія Шкрібляка.
Інший характер сорочок селища Верховина та прилеглих сіл. Аналізуючи сорочки, що зберігаються в музеї та у жителів Верховини, Красноїлова, Голов та інших сіл, можна виділити такі їх види. Найдавнішою, характерною для високогір’я сорочкою була “морщінка” з вуставками мережками. Ця вишивка неначе нагадує нам про те, що вишивка розвинулася від декоративних стібків, сполучень шматків тканини. Ці вустаки мали різну висоту: від 6-8 до 15-20 сантиметрів. Візерунки будувалися з горизонтальних смужок легеньких узірців. Посередині йшла ажурна візерунчаста мережка з кольорових ромбиків, трикутників, а також кривульки з обох її сторін – по одній-дві або більше смуг легкого геометричного орнаменту, вишитого переважно хрестиками. Узір завершувався поверхницею. Колорит цих вишивок ніжний, з перевагою білого, блідо – жовтого, рожевого, блакитного. На початку XX століття поряд з “мережками” прикрашувалися сорочки "морщінки" низинковими вуставками дрібного малюнку, основним мотивом якого був ромб. Ромби укладалися рядом або утворювали ромбічну сітку. Їхні контури оздоблювалися дрібним гребінчиком, ромбиками або декоративно закрученими кучерями. На святкових сорочках вуставки були ширші, вони з обох сторін оздоблювалися трьома шнурками — “перекладними” та широкою поверхницею (“курункою”). Високий художній смак виявили вишивальниці у компонуванні орнаментів та підборі кольорів. Вишивки виконувалися переважно низинкою, а також настелюванням з чорним або темно–коричневим розводом.
У 1930 роках і особливо в післявоєнний період верховинські вуставки змінюють свій характер. З'являються нові, складних форм мотиви та композиції візерунків. Мотиви стають більші, спостерігається тенденція до декоративності, насиченості візерунків у композиційному та кольоровому відношенні. Перекриття низинкових вишивок стають більшими, внаслідок чого на чорному розводі виступають великими яскравими плямами мотиви орнаментів. Вуставки стають набагато ширші, ніж у минулому, — до 20-25 сантиметрів, обабіч середнього узору — барвисті перекладні шнурки та широка поверхниця. У деяких вуставках з двох сторін основного візерунку вишитий узірець між шнурками та поверхницею. Для сучасних верховинських вуставок характерне те, що поряд із традиційними, строго геометричними формами появилися геометризовані рослинні мотиви: “дубовий лист”, “капуст очка”, “чічкатий”. Святковою сорочкою у селах високогір'я до останнього часу була сорочка–“морщінка". Поряд з нею молоді жінки та дівчата носять “викроєну”. Пазуха в “морщінках” прикрашується досить широкою вишивкою з мотивом головного орнаменту вуставок та розкиненими навколо неї ромбами. У багатьох сорочках під пазухою вишитий вазон або інша композиція з квітами, птахами та звірами.
Своєрідні особливості жіночої сорочки у населених пунктах, що межують із Закарпаттям: Ворохті, Микуличині, Яблуниці. Вуставки широкі, вишиті здебільшого хрестиками, геометричним орнаментом. У кольоровій гамі переважають червоні барви. Орнамент геометричний, складної композиції.
У післявоєнний період з'явилися сорочки з фабричного полотна, лише вишивка зроблена на домотканому полотні і вже потім нашита на готову сорочку.
Назви фрагментів вишивок указують на те, що вони запозичені у природи, тваринного світу і є специфічними лише для згаданих вище сіл: “жуки”, “курячі лапки”, “слонові”, “оленячі”. Трапляються і композиції з декоративних зображень зайчиків та оленів серед геометричних та рослинних форм. Це - явний вплив друкованих зразків. Мотиви часто вишивають інтенсивними жовтими, оранжевими кольорами на чорному тлі, надаючи узорам цікавої декоративності, досягненої кольоровою контрастністю.
Серед надзвичайно цікавих вишивок села Микуличин зустрічаються космацькі візерунки, трактовані дещо по-іншому, ніж у Космачі: “летєчі”, “дубовий лист”, “черешневі”; в іншій кольоровій гамі — з перевагою червоних барв. Оскільки ці села межують із Закарпаттям, то й у вишивках відчуваються впливи закарпатської народної вишивки, особливо сіл Лазішина, Кевелів, Ясіня й інших.
На Закарпатті у селах Рахівського району сорочки шили з відбіленого конопляного або льняного полотна. Вони однотипні, за винятком селища Великий Бичків. Однотипні за кроєм сорочки бувають декількох типів прикрашування.
У XVIII столітті жіночу сорочку без коміра густо збирали біля шиї, як і в інших східнослов'янських народів, а також у болгарів, словаків. На початку XIX століття уже з'явились вузенькі комірці. Тут цікаві крої сорочок з так званими “цвиколями” — клинцями під пахвами. У середині XIX століття на рукавах стали вишивати “совнівки” — ламані лінії, що творили розтягнутий ромб. Нова жіноча сорочка мала вишитий вузенький комірець, до якого пришивали зав'язки—“ощинки”, а пізніше — перламутрові ґудзики. У другій половині XIX століття візерунки вишивали на окремих шматках тканини, які потім нашивали на сорочки.
На жіночих сорочках на Рахівшині вишивали вуставки. Святкові сорочки шиють з шовку; вуставки на них широкі, складної геометричної композиції. Щоб вишивка була “гладка”, шиють її впоперек тканини. Основний візерунок збагачується з двох сторін вузькою смужкою, угорі — поверхницею. Серед мотивів часто зустрічаються ромби з гачками на вершинах, укрупнені розетки, трикутники.
У кольоровій гамі вишивок селища Ясіня в сонячну гаму вкраплюються блакитні барви. У Рахові візерунки дещо темніші, більше в них темно-червоного кольору. Тут вишиваються також манжети та комірець. Пазуха не вишивається. Переважає техніка “хрестик”.
Особливої уваги заслуговують вишивки жіночих сорочок Чернівецької області, зокрема, села Виженка Вижницького району. Для цього села характерні святкові сорочки–“рукавівки”, прикрашені скісними смугами дрібного геометричного орнаменту. Кольорова гама вишивок — ясно-червона.
Поряд з вишивками бавовняними нитками у Вижниці носили також “рукавівки”, вишиті бісером, їх площа повністю заповнена кочільцями або квадратиками червоного кольору (вишневого). Вуставка утворена вузькими рядками узору з дрібних мотивів, між ними — рядки пацьорків, й шнурочки.
Прикро, що на сьогодні залишаються ще слабо вивченими прекрасні вишивки сорочок надпрутянських сіл та сіл Городенківського і Снятинського районів. Лише недавно почали ми комплектувати колекції одягу та інтер'єрного ткацтва з цих районів. А мистецтво покутського краю вимагає до себе посиленої уваги з боку мистецтвознавців, музейних працівників та етнографів.
Чудові вишивки білим по білому, жовтим по білому у селах Снятинщини, Вишивки цього району завжди йдуть поруч з виколюванням та циркою, що надає їм специфічного ажурного звучання.
Відголосок давніх історичних подій таїть у собі одяг села Серафинці Городенківського району, де старші жінки заплітали 10-12 кісочок, носили на голові чалму, вбирали щось схоже до українського жупану. У вишивці ж залишилися принципи турецького, східноукраїнського та місцевого народного орнаменту.
Вишивка Покутського краю вражає багатством і різноманітністю локальних художніх традицій. У наш час відбувається активний творчий розвиток традиційної вишивки. З'явився новий незнаний раніше вид, — вишивка інтер'єрного, обрядового призначення. Крім ноші, вишивають у кожному гуцульському та покутському селі серветки, доріжки, накидки, пошивки, скатертини, кімнатні та кухонні комплекти, рушники.
У колекціях Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття чітко простежуються особливості вишивки Коломийщини. Орнаментальні мотиви вишиваного виду мистецтва тут — найрізноманітніші, про що свідчать самі назви: “ружі”, “конюшинка”, “вазонова”, “драбинка”... Серед багатьох знаних технологій вишивки в нашому краї найхарактернішими є хрестик, настелювання, низь, рідше — виколювання та вирізання. Увагу науковців привертають вишивані вироби із села Корнич кінця XIX — поч. XX століть. Характерними в цьому відтинку часу є оригінальні мотиви під назвою “розколена рожа”. Своєрідні композиції маємо також у печеніжинських вишивках з чорними мотивами на червоному фоні. Цікаві роботи з Сопова та Вербіжа. Їх стримана структура рисунку, обрамлена вузькою смугою з ще вужчими поверхницями, свідчить про дещо відмінний смак і характер, яким наділені гуцули високогір'я.
Вишукані естетичні смаки притаманні й чоловічим сорочкам з Великого Ключева. Вузька орнаментальна смужка плавно лягає навкруг шиї, легко спадає на пазухи й оповиває низ рукавів. Невибагливі, два-три здрібнілі геометричні елементи узору створюють враження мережаного мерехтіння, підкреслюючи цим монументальність білої чоловічої сорочки.
Цілковито протилежними в колористичному і орнаментальному звучанні є повоєнні сорочки з Назірної. В одному плані їх вуставки строго геометричні, вкладені в чіткий рапорт поперечної смуги, в іншому — на передплічній частині рукава ніби осібно виростає вазон, часто зображуваний в одній кольоровій гамі з різними тонами відтінків, проте навколо шиї та у викінченні нижньої частини рукавів переважає вузький пасок геометричного узору.
Так звані “чорнобриві” геометричні композиції характерні для чоловічих та жіночих сорочок, які вишивають у Мишині й Ковалівці. Їх орнамент здебільшого чітко графічний, геометричний. Тут органічно вплетено стилізовані рослинно-квіткові елементи, які на загал творять враження геометричного рисунка, що особливо гармоніює в загальному ансамблі народного одягу.
Далеко за межами України було відоме мистецтво талановитої вишивальниці з Коломиї Михайлини САБАДАШ (1912—1996 рр.). її творчість захоплювала і продовжує захоплювати багатьох мистецтвознавців та численних шанувальників прекрасного. Справжні твори мистецтва цієї майстрині — воістину поезія барв та візерунків, де віддзвонює глибинне знання скарбниці народної творчості. Кожен візерунок — логічно довершений творчий задум у образі “Дніпрової кручі”, “Квітучої левади”, “Подарунка матері”, “Чорнобривців”... Гармонія, вишуканість, багатобарвність і водночас природність — риси, притаманні творчості Михайлини Сабадаш, Виставки її творів завжди збирали багато зацікавлених, і не мало значення, де експонуються її твори: чи в Києві, чи у Львові, чи десь за кордоном. При безпосередній опіці нашої установи, ще при житті майстрині, в її садибі запрацював музей “Вишиваний рушник”. Тут побувало багато люду не тільки з України, але й з-за кордону. У видавництві “Мистецтво” п'ятьма мовами вийшов альбом вишивок Михайлини Сабадаш який, блискавично розійшовся по світу, представляючи широкому загалові коломийське мистецтво. Відрадно, що ще за життя цій талановитій жінці було присвоєно звання “Заслужена майстриня народної творчості України”, але прикро, що з відходом у вічність вмерла і її справа життя. Нині приватний музей давно вже не діє, а високо вартісні вишивки десь сиротяться без уваги як родини майстрині, так і громадськості та владних структур. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського володіє мізерною колекцією неповторних творів цієї коломиянки і, на жаль, через скруту не в змозі придбати високомистецьку авторську колекцію, щоб зберегти її і донести як частину національної реліквії нащадкам.
Ще одним воістину феноменальним явищем у Коломиї є творчість заслуженої майстрині народної творчості України Євгенії ГЕНИК, яка створила тисячі творів високого мистецького ґатунку в техніках вишивки, ткання та бісеру. Значне місце у своїй творчості Євгенія Геник відводить рушникові. Вишивані чоловічі сорочки та жіночі блузки характерні для раннього періоду творчості майстрині. Реалістична за формою вишивка Євгенії Геник базується на геометричній орнаментиці, основними елементами якої є трикутник у різних комбінаціях та варіантах. Досконало володіючи всіма техніками вишивання, найулюбленішою технікою майстрині залишається низинка. Клопіткі та скрупульозні прийоми цієї техніки дають можливість створити витончені та графічно чіткі, композиційно продумані багатоколірні твори. Детальне вивчення традицій вишивання гуцульського та покутського регіонів дає майстрині можливість створювати живописні орнаментальні композиції шляхом поєднання геометричного та рослинного узорів. Орнаментальні мотиви вишивальниці створюють комплекс образів, джерелом виникнення яких є реальний навколишній світ. Завдяки витонченим асоціаціям і багатій фантазії образи її вишивок поєднують нас з природою, занурюють у світ поезії, фольклору, навертають до глибин народного мистецтва й народної мудрості. Її творчість — це яскраве свідчення професійного переосмислення народної традиції в сучасній інтерпретації, вагомий крок до розвитку новітньої концепції в національному декоративно-вжитковому мистецтві.
Ярослава ТКАЧУК,
директор Музею,
член Національної Спілки народних майстрів України,
заслужений працівник культури
Ярослава ТКАЧУК, директор Музею,
член Національної Спілки народних майстрів України,
заслужений працівник культури
Теги: свадебные мужские сорочки, вишиванки украина, замовити вишиванку, вишити весx456льний рушник, вишитx456 весx456льнx456 рушники,схеми дитячих вишивок,схеми вишивок чоловx456чих сорочок ,конкурс вишиванок ,мамина сорочка текст песни ,вишивка хрестиком схеми безкоштовно сорочки ,вишивка бx456сером сорочки схеми ,вишивка хрестиком схеми безплатно ,мужские сорочки +на свадьбу , вишиванки одесса ,cafe cotton рубашки ,вишивка хрестиком схеми безкоштовно рушники ,вишивка хрестиком схеми картинки ,#ИМЯ? ,вишиванки жx456ночx456 фото, вишиванка +своx457ми руками ,вишивка бx456сером схеми x456кони , вишитx456 рушники схеми безкоштовно ,сорочка мамина караоке ,украx457нськx456 вишиванки купити ,схеми вишиванок безплатно ,скачати схеми вишивок хрестиком ,стильные мужские сорочки ,схеми вишивок +для дx456тей ,вишиванка жx456ноча узори ,безкоштовнx456 схеми вишивок хрестиком ,купить мужскую сорочку +в москве ,сорочки мужские +на заказ ,песня мамина сорочка слушать ,мамина сорочка мx456нус ,мамина сорочка мx456нусовка ,квx456ти вишивка хрестиком схеми ,мамина сорочка ноты ,сорочки мужские дешево ,дешевые мужские сорочки ,вишивка хрестиком x456кони схеми безкоштовно ,летние мужские сорочки ,вишивка хрестиком схеми +для дx456тей ,вышитые сорочки мужские ,схема вишивки соняшника ,схема вишивки калини ,слова пx456снx456 мамина сорочка ,музыка мамина сорочка ,мужские сорочки новосибирск ,схема вишивки калина ,наталя май мамина сорочка,песня +а сорочка мамина била била,оао мужские сорочки,песня мамина сорочка онлайн,красная мужская сорочка ,весx456льнx456 вишитx456 рушники схеми, сорочки мужские +с запонками,купити вишиванку +в киx454вx456 ,
Теги: свадебные мужские сорочки, вишиванки украина, замовити вишиванку, вишити весx456льний рушник, вишитx456 весx456льнx456 рушники,схеми дитячих вишивок,схеми вишивок чоловx456чих сорочок ,конкурс вишиванок ,мамина сорочка текст песни ,вишивка хрестиком схеми безкоштовно сорочки ,вишивка бx456сером сорочки схеми ,вишивка хрестиком схеми безплатно ,мужские сорочки +на свадьбу , вишиванки одесса ,cafe cotton рубашки ,вишивка хрестиком схеми безкоштовно рушники ,вишивка хрестиком схеми картинки ,#ИМЯ? ,вишиванки жx456ночx456 фото, вишиванка +своx457ми руками ,вишивка бx456сером схеми x456кони , вишитx456 рушники схеми безкоштовно ,сорочка мамина караоке ,украx457нськx456 вишиванки купити ,схеми вишиванок безплатно ,скачати схеми вишивок хрестиком ,стильные мужские сорочки ,схеми вишивок +для дx456тей ,вишиванка жx456ноча узори ,безкоштовнx456 схеми вишивок хрестиком ,купить мужскую сорочку +в москве ,сорочки мужские +на заказ ,песня мамина сорочка слушать ,мамина сорочка мx456нус ,мамина сорочка мx456нусовка ,квx456ти вишивка хрестиком схеми ,мамина сорочка ноты ,сорочки мужские дешево ,дешевые мужские сорочки ,вишивка хрестиком x456кони схеми безкоштовно ,летние мужские сорочки ,вишивка хрестиком схеми +для дx456тей ,вышитые сорочки мужские ,схема вишивки соняшника ,схема вишивки калини ,слова пx456снx456 мамина сорочка ,музыка мамина сорочка ,мужские сорочки новосибирск ,схема вишивки калина ,наталя май мамина сорочка,песня +а сорочка мамина била била,оао мужские сорочки,песня мамина сорочка онлайн,красная мужская сорочка ,весx456льнx456 вишитx456 рушники схеми, сорочки мужские +с запонками,купити вишиванку +в киx454вx456 ,
Немає коментарів:
Дописати коментар